(1) Та. Га.
(2) Ми зіслали тобі Коран не для того, щоб завдати тобі страждань,
(3) а тільки як згадку для тих, хто боїться.
(4) Зіслав його Той, Хто створив землю й високі небеса.
(5) Милостивий утвердився на троні,
(6) Йому належить те, що на небесах і на землі, й те, що між ними, а також те, що під землею.
(7) Чи промовлятимеш уголос, [чи ні] — воістину, Він знає таємне й найбільш приховане!
(8) Аллаг! Немає бога, крім Нього, Йому належать найпрекрасніші імена!
(9) Чи дійшла до тебе розповідь про Мусу?
(10) Коли Він побачив вогонь і сказав своїм людям: «Зачекайте, я помітив вогонь! Можливо, я принесу вам від нього головню чи знайду за вогнем правильний шлях!»
(11) І коли він підійшов туди, то покликали його: «О Мусо!
(12) Воістину, Я — Господь твій! Зніми взуття своє, воістину, ти опинився у священній долині Тува!
(13) І Я обрав тебе. Слухай те, що відкривається тобі!
(14) Воістину, Я — Бог і немає бога, крім Мене! Тож поклоняйся Мені й звершуй молитву, щоб пам’ятати про Мене!
(15) Воістину, Час настане! Але Я приховаю строк приходу його, щоб відплатити кожній душі за те, в чому вона поспішала!
(16) Нехай не відвертає тебе від Часу той, хто не увірував у нього та йшов за своїми пристрастями. Інакше ти загинеш!
(17) А що це в твоїй правій руці, Мусо?»
(18) Той відповів: «Це — моя палиця. Я спираюся на неї, збиваю листя для своїх овець і для іншого вона годиться».
(19) Аллаг сказав: «Кинь її, Мусо!»
(20) Він кинув її і палиця обернулася на змію та швидко поповзла!
(21) Аллаг сказав: «Візьми її та не бійся! Вона стане тим, чим була.
(22) Поклади свою руку за пазуху й знайдеш її чистою, без жодних плям. Ось тобі ще одне знамення,
(23) щоб Ми показали тобі Наші великі знамення!
(24) Іди до Фірауна, бо, воістину, він несправедливий!»
(25) Муса сказав: «Господи! Розкрий серце моє
(26) і полегши справу мою!
(27) І розв’яжи вузол на вустах моїх,
(28) щоб розуміли вони слова мої.
(29) І дай мені помічника з родини моєї,
(30) Гаруна, брата мого,
(31) і додай мені сил через нього,
(32) та зроби спільником у справі моїй –
(33) щоб ми славили тебе часто,
(34) й згадували тебе часто!
(35) Ти ж бачиш нас!»
(36) Аллаг сказав: «Уже дано тобі те, що ти просиш, Мусо!
(37) Справді, Ми й перед тим були ласкаві до тебе,
(38) коли Ми відкрили твоїй матері те, що відкрили:
(39) «Поклади його в скриню та пусти річкою. Річка винесе його на берег, де його підбере Мій ворог і його ворог». Я простер на тебе Свою любов, щоб ти ріс на Моїх очах!
(40) Приходить сестра твоя й говорить: «Може, вказати вам на того, хто про нього піклуватиметься?» Так Ми повернули тебе твоїй матері, щоб були радісні очі її, і щоб вона не журилася. Потім ти вбив одну людину, та Ми врятували тебе від смутку й випробовували тебе. Ти пробув довгі роки серед жителів Мад’яну, а тепер прийшов вказаний час, о Мусо!
(41) І Я вибрав тебе для Себе!
(42) Рушайте ж, ти і брат твій, із Моїми знаменнями та не забувайте згадувати Мене!
(43) Ідіть до Фірауна, бо, воістину, він несправедливий!
(44) Говоріть із ним лагідно — можливо, він схаменеться або налякається!»
(45) Вони відповіли: «Господи наш! Воістину, Ми боїмося, що він одразу скарає нас чи вчинить несправедливо із нами!»
(46) Аллаг відповів: «Не бійтеся! Я з вами, чую та бачу!
(47) Ідіть до нього та скажіть: «Ми — посланці Господа твого! Відпусти разом із нами інших синів Ісраїля й не знущайся з них. Ми прийшли до тебе зі знаменням від Господа нашого! Мир тому, хто йде прямим шляхом!
(48) Воістину, відкрито нам, що скарають того, хто заперечував і відвертався!»
(49) Фіраун спитав: «Хто ваш Господь, Мусо?»
(50) Той відповів: «Господь наш — Той, Хто дав кожній речі природу її, а потім повів прямим шляхом!»
(51) Фіраун сказав «А що з давніми народами?»
(52) Муса відповів: «Знання про це — тільки в мого Господа, в Писанні. Не помиляється Господь мій, нічого не забуває!»
(53) Він — Той, Хто створив для вас землю ложем і зробив на ній шляхи для вас. Він пролив із неба воду! І Ми виростили завдяки їй пари різних рослин.
(54) Споживайте самі й випасайте на них свою худобу! Воістину, в цьому знамення для тих, хто має розум!
(55) Ми створили вас із землі й у землю вас повернемо. А потім іще раз виведемо вас звідти!
(56) Ми показали йому всі Наші знамення, але він відкинув їх, не визнав
(57) і сказав: «Невже ти прийшов, щоб вигнати нас із землі нашої своїми чарами, Мусо?
(58) Справді, ми покажемо тобі таке саме чаклунство. Тож признач належне місце й час — щоб не порушили його ні ми, ні ти!»
(59) Сказав Муса: «Визначеним часом для вас нехай буде День прикрас. А люди нехай зберуться зранку».
(60) Фіраун пішов, зібрав усіх своїх чаклунів і повернувся.
(61) Муса сказав їм: «Горе вам! Не зводьте на Аллага наклеп, а то Він вразить карою вас! Нещасний той, хто зводить наклеп!»
(62) Ті почали сперечатися між собою, що робити, але говорили вони потайки,
(63) й сказали: «Ці двоє — чаклуни. За допомогою своїх чарів вони прагнуть вигнати вас із вашої землі та звести вас із вашого найкращого шляху!
(64) Тож приготуйте всі свої хитрощі й вийдіть єдиною лавою! Сьогодні успіху досягне той, хто переможе!»
(65) Вони запитали: «О Мусо! Чи будеш кидати [палицю] першим чи, може, будемо перші ми?»
(66) Той відповів: «Ні, нехай уже ви будете перші!» І через чари їхні здалося йому, що мотузки й палиці їхні почали рухатися.
(67) І відчув Муса страх у душі своїй.
(68) Ми сказали: «Не бійся! Воістину, ти подолаєш їх!
(69) Кинь те, що в твоїй правій руці, і воно негайно проковтне те, що зробили вони, бо то тільки хитрощі чаклуна! Не переможе чаклун, де б він не був!»[CCXXVI]
[CCXXVI] Муса (мир йому!) кинув палицю, яка перетворилася на змію та проковтнула «мотузки й палиці» чаклунів.
(70) І тоді впали чаклуни в земному поклоні й сказали: «Ми увірували в Господа Муси й Гаруна!»
(71) [Фіраун] сказав: «Невже ви повірили йому без мого дозволу?! Воістину, він — ваш наставник, той, хто навчив вас чар! Я накажу відрубати вам руки й ноги навхрест і розіпнути вас на пальмових стовбурах! Тоді ви дізнаєтесь, чия кара сильніша й довговічніша!»
(72) Вони відповіли: «Ми не віддамо тобі переваги перед тим, що прийшло до нас із ясних доказів, і перед Творцем нашим. Кажи свій вирок! Але ж він чинний тільки в цьому житті!
(73) Воістину, Ми увірували в Господа нашого, щоб простив Він гріхи наші й чаклунство, до якого ти силував нас. А Аллаг — Кращий та Вічний!»
(74) Хто постане перед Господом своїм грішником, той опиниться в геєні, де він не помре й не буде жити.
(75) А ті, які постануть перед Ним віруючими, які робили добрі вчинки, ті опиняться на найвищих ступенях –
(76) у садах Едену, де течуть ріки. І будуть вони там вічно! Це — винагорода для тих, хто очистився.
(77) Справді, Ми відкрили Мусі: «Вийди вночі разом із Моїми рабами й проклади для них суху дорогу в морі! Не бійся, що тебе наздоженуть, і не лякайся!»
(78) Фіраун вирушив їм навздогін разом зі своїм військом, але море накрило його.
(79) Так Фіраун ввів свій народ в оману й не повів правильним шляхом.
(80) О сини Ісраїля! Ми врятували вас від ворога! Та Ми ще раніше обіцяли вам це на правому схилі гори. Також Ми дарували вам манну й перепелів.
(81) Їжте блага, якими Ми наділили вас, але не порушуйте дозволеного, інакше впаде на вас Мій гнів. Той, на кого впав гнів Мій, гине!
(82) Воістину, Я прощаю тим, які покаялися, увірували, робили добро та йшли далі прямим шляхом!
(83) Чому ти так швидко залишив свій народ, о Мусо?
(84) Той відповів: «Вони йдуть слідом за мною! Я ж поспішав до Тебе, Господи, щоб Ти був задоволений мною!»
(85) Аллаг сказав: «Ми випробовували народ твій після того, як ти пішов! Їх збив із прямого шляху самарянин!»
(86) Тож Муса повернувся до народу свого розгніваним і засмученим. Він вигукнув: «О народе мій! Хіба Господь ваш не дав вам прекрасної обіцянки? Чи надто тривалим видався вам цей строк, чи, може, ви хочете, щоб упав на вас гнів Господа вашого, і тому ви порушили те, що обіцяли мені?»
(87) Вони відповіли: «Ми не порушували обіцянки, даної тобі. Але ж ми несли важкий тягар — прикраси того народу. Ми жбурнули їх [у вогонь] – так само зробив і самарянин».
(88) Він виплавив їм подобу тільця, яка ще й ревла та сказав: «Оце — ваш Господь і Господь Муси, але він забув Його».[CCXXVII]
[CCXXVII] Як пояснюють тлумачі, «подоба тільця» ревла завдяки спеціальним отворам, у які заходив вітер.
(89) Невже вони не бачили, що він не говорить із ними й не може ні завдати їм шкоди, ні принести користі?
(90) Справді, Гарун уже говорив їм: «Народе мій! Вас лише спокушають цим! Воістину, ваш Господь — це Милостивий! Ідіть за мною та слухайтесь наказів моїх!»
(91) Вони відповіли: «Ми не перестанемо поклонятися йому, поки не повернеться до нас Муса».
(92) А той сказав: «О Гаруне! Що завадило тобі, коли ти побачив оману їхню,
(93) йти за мною? Чому ти не послухався мого наказу?»
(94) Той відповів: «О сину моєї матері! Не тримай мене за бороду й за голову! Я боявся, що ти скажеш: «Ти посіяв розбрат між синами Ісраїля та не послухався слова мого!»
(95) Муса сказав: «О самарянине! А ти чого хотів?»
(96) Той відповів: «Я бачив те, чого не бачили вони. Я взяв жменю піску зі слідів посланця й кинув її [у вогонь], бо саме так я захотів зробити!»
(97) Муса вигукнув: «Вийди геть! Воістину, в нинішньому житті ти будеш говорити: «Не торкайтеся мене!» І чекає тебе обіцяне й не омине тебе воно! Поглянь на свого бога, якому ти поклонявся: ми неодмінно спалимо його, а потім розвіємо попіл над морем!
(98) Ваш Бог — тільки Аллаг, окрім Якого немає бога, і Він осягає знанням кожну річ!»
(99) Так Ми розповідаємо тобі звістки про те, що вже минуло. І Ми дали тобі від Себе нагадування!
(100) І хто відвернеться від цього, той понесе в День Воскресіння важкий тягар.
(101) І буде він із ним вічно. Який же лихий цей тягар!
(102) Того Дня засурмлять у ріг, і буде зібрано грішників, і будуть вони синьоокі.
(103) Вони розмовлятимуть одне з одним пошепки: «Воістину, ви пробули там лише днів із десять!»
(104) Ми краще знаємо про те, що вони кажуть — навіть коли говорить найкращий із них: «Ви пробули там тільки день!»
(105) Тебе запитують про гори. Скажи: «Мій Господь розвіє їх на порох
(106) і перетворить на рівну пустелю.
(107) І ти не побачиш там ні урвища, ні пагорба!»
(108) Того Дня вони підуть за глашатаєм і не зможуть ухилитися від нього. Голоси будуть смиренні перед Милостивим, і ти не почуєш нічого, крім шепоту.
(109) Того Дня не допоможе нічиє заступництво — крім тих, кому дозволив це Милостивий і чиїм словом Він задоволений.
(110) Він знає їхнє минуле й майбутнє, а вони не здатні осягнути Його знанням.
(111) І будуть вони принижені перед Живим, Сущим. І розчарується той, хто ніс тягар своєї несправедливості!
(112) А хто робив добро й був віруючим, той нехай не боїться ні несправедливості, ні образи!
(113) Так Ми зіслали Коран арабською мовою та роз’яснили в ньому погрози. Можливо, вони боятимуться, або ж він буде їм нагадуванням!
(114) Всевишній Аллаг, Істинний Володар! Тож не поспішай із Кораном, поки не буде завершено одкровення тобі. Скажи: «Господи, додай мені знання!»
(115) Раніше Ми взяли завіт із Адамом, але він забув його. І Ми не знайшли в ньому рішучості!
(116) І коли Ми сказали ангелам: «Вклоніться низько Адаму!» — то вклонилися всі, крім Ібліса, який відмовився.
(117) Тоді Ми сказали: «О Адаме! Воістину, це — ворог тобі й дружині твоїй! Стережися, щоб не вигнав тебе з раю, а то будеш ти нещасним.
(118) Тут ти не голодуватимеш, не ходитимеш роздягнений,
(119) не страждатимеш від спраги й від спеки!»
(120) Але почав нашіптувати йому шайтан, говорячи: «О Адаме! Чи не показати тобі дерево вічності й неминущої влади?»
(121) Вони скуштували з нього та й побачили наготу свою. І почали прикриватися листям із дерев райських. Не послухався Адам Господа свого й заблукав.
(122) Але потім Господь обрав його, прийняв каяття й наставив на прямий шлях.
(123) Аллаг сказав: «Вийдіть із раю обоє! Нащадки ваші будуть ворогами одне одному! Та якщо Я дарую вам Свій прямий шлях, то той, хто буде йти цим прямим шляхом, не заблукає та не буде нещасним.
(124) А той, хто відвернеться від Мого нагадування, той матиме важке життя, а в День Воскресіння Ми піднімемо його сліпим!»
(125) Він скаже: «Господи! Чому ти воскресив Мене сліпим? Я ж був зрячим!»
(126) Аллаг скаже: «Так само, як Ми показували тобі Наші знамення, а ти забув їх, і ти будеш забутий сьогодні!»
(127) Отак Ми винагороджуємо тих, хто був порушником та не увірував у знамення Господа свого. А покарання в наступному житті — сильніше й довговічніше!
(128) Чи не привело їх на прямий шлях те, що Ми знищили стільки поколінь перед ними! Вони ходять по руїнах домівок їхніх — у цьому знамення для обдарованих розумом!
(129) Якби не попереднє слово Господа твого та не встановлений строк, [покарання] було б негайним!
(130) Май терпіння до того, що вони кажуть, і прославляй Господа свого перед сходом і заходом сонця; прославляй у нічні часи та вдень — можливо, ти будеш задоволений!
(131) Не заглядайся на те, чим Ми наділили деяких людей, щоб випробувати їх. Це — блиск земного життя, а винагорода Господа твого краща й довговічніша!
(132) Накажи своїй родині звершувати молитву й будь у ній терплячим. Ми не просимо в тебе наділу, а Ми самі наділяємо тебе. А порятунок — для богобоязливих !
(133) Запитують [невіруючі]: «Чому він не прийде до нас із якимось знаменням від Господа його?» Та чи не з’явився їм ясний доказ –у давніх сувоях?
(134) Якби Ми знищили їх покаранням раніше за [Мухаммада], то вони б сказали: «Господи наш! Чому Ти не відіслав до нас посланця? Ми пішли б за його знаменнями ще перед тим, як стали приниженими й зганьбленими!»
(135) Скажи: «Всі чекають [Часу]! Чекайте й ви! Тоді ви дізнаєтеся, хто йде прямим шляхом!»